І ТІЛЬКИ СЕРЦЕ НІКОЛИ НЕ ПОМИЛЯЄТЬСЯ
Раніше я була впевнена, що людину треба знати, щоб вступати з ним у відносини: дружні, любовні, ділові. Потрібно з'ясувати його цінності, віднести до якого-небудь типу, визначити його переконання ...
Зараз я думаю, що людину треба відчувати.
Думаю, цього не можна навчити. Це приходить якось само. Або не приходить. Можливо, це пов'язано з тим, що ти починаєш відчувати спочатку себе. Чим глибше в себе, тим краще відчуваєш інших.
Розум обманює. Спрацьовують психологічні механізми захисту, фільтри сприйняття, недостовірна інформація і суб'єктивні критерії. А ти збираєш дані, аналізуєш, робиш висновки ... І втрачаєш суть - інтуїтивне знання того, яка людина.
Багато поверхневого, наносного ... За показною іронією і стьобом ховається чутлива душа. За уявною самодостатністю - ранима сутність. За агресією ховається біль і страх.
Все це не зрозумієш, якщо будеш слухати тільки те, що говорить людина. Людей по життю ведуть рани, які їм нанесли інші. Тому навіть дії не завжди розкажуть правду.
І тільки серце ніколи не помиляється.
автор Лілія Ахремчик
Немає коментарів:
Дописати коментар